ПЕРЕМОГА PR НАД ПЕРЕМОГОЮ. ПЕРЕМОГА неПОЛІТИКИ. Дві статті про один біль.

 

ПЕРЕМОГА PR НАД ПЕРЕМОГОЮ. ПЕРЕМОГА неПОЛІТИКИ. Дві статті про один біль.

Чому ж українці приєднуються до тої болючої зневаги до НАШИХ дідів? Однаково ганебні як крики про хунту та фошиздів, так і таврування ветеранів злочинами режимів, до яких вони не мають жодного стосунку, не кажучи вже про вину.



 

    Чому ж українці приєднуються до тої болючої зневаги до НАШИХ дідів?

   Однаково ганебні як крики про хунту та фошиздів, так і таврування ветеранів злочинами режимів, до яких вони не мають жодного стосунку, не кажучи вже про вину.

 

       Георгіївська стрічка, як елемент святкування Дня Перемоги прийшла до нас не так вже й давно. І як усьо ото луччєє, прийшла із Росії. Я пам’ятаю, коли сам зацікавлено розпитував організаторів її роздачі, і коли самі ветерани, іноді навіть з обуренням питали «что ето?».

А ето – звичайний елемент піару.

   Ефектна георгіївська стрічка одним помахом з владних кабінетів витіснила звичайні червоні прапори і стрічки.

   І це сталося ДО заборони у багатьох країнах комуністичної символіки, до якої, до речі, червоний колір прапора чи стрічки не належить.

   Форма витіснила зміст, яскрава стрічка витіснила скромний, обшарпаний у боях, прапор справжньої Перемоги.

   Кольорова й безумовно, виграшна, одразу впадаюча в око, стрічка витіснила прапори кольору пролитої у виснажливій війні, крові.

   Зазвичай більшість країн найголовнішим святом роблять День незалежності або День Державності, як шану усіх героїв своєї країни всіх часів. Росія ж зараз перетворила на культ навіть не 2 світову війну, у якій брала участь, а суто ВВВ 1941-45 рр. На жаль і з обмеженим колом переможців, виключно тих, що вкладаються у PR-концепцію победобєсія, так само новотворену, як і культ георгіївської стрічки.

   Звісно, повною дурнею виглядає тулення тієї стрічки по всіх усюдах. Так само дуркувато виглядають процесії та хороводи ряжених. Мені не заздрісно, що Москва все більше забирає слави у карнавалів Ріо де Жанейро, кожен відривається по своєму.

   Але…коли я бачу колони ряжених дядьків-тіток трохи за 50, завішаних шпалерами з орденів та медалей, мені таки хочеться відірвати… і ту плюндруючу огидну бутафорію, і …руки …що нічого важчого за пляшку пабєдної, не тримали.

   Справжніх ветеранів справді мало. Прости, Господи, ми вже впали до такої ганьби, що шукаємо справжніх ветеранів!

   Так, не всі ветерани 2 світової вшановують 8- 9 травня. Бо не для всіх і війна почалась 22 червня.

Але… їх так мало, наших прадідів-дідів, які пройшли і фронт, і голод та воєнну розруху, і …табори…

Так, на жаль, у PR-концепції побєдоістерії та побєдострастія не знайшлось місця для вшанування ВСІХ.

   Політики перетворили День Перемоги на демонстрацію перемоги масової думки…навіть не думки, перемоги слоганів та ширвжитку. Колись після війни СРСР встановив свято Перемоги в піку всьому світові не в день капітуляції фашистської Німеччини, а суто аби відрізнятися від усіх – наступного дня, 9 травня. Зараз так само суто для вирізнення серед усього світу, створили культ георгіївської стрічки. Суто РФ-рафіновані історія, герої, символи.

   Але ж ми – звичайні люди, діти, онуки та правнуки СПРАВЖНІХ ВЕТЕРАНІВ.

Прикро дивитися, коли затяті підлітки, не залежно від їх віку, вибачте, я говорю про рівень їх культури та розвитку, намагаються зірвати георгіївську стрічку зі СПРАВЖНІХ ВЕРЕТАНІВ 2 світової. Так, їх мало…    Але ж вони є, і якщо на їхніх грудях сьогодні георгіївська стрічка… Навіть якщо вона не подобається комусь. Ми засуджуємо побєдоманію у сусідній країні, але…

   Може для когось перемогою є тицьнути свої мегазнання історії в очі старому ветерану, вже й так ледве дихаючому і можливо, втрачаючому й пам’ять взагалі. Ми мусимо зобов’язати його пам’ятати «правильно»?

   Прикро чути папужок, які в один голос кидають, як на їх «думку» дотепні жарти про «дєди ваєвалі».

Нам не достатньо, що наших дідів зневажив Хутін? Ми засуджуємо його спекулювання минулим? Він не спроможний навіть сьогодення путнє створити, не кажучи вже про майбутнє.

   Але ж чому українці приєднуються до тої болючої зневаги до НАШИХ дідів?

Вони воювали і без них, наших дідів-прадідів, перемоги б не було!

То чому українці долучаються до побєдоістерії, хай і на іншому боці?

 

   Ви знаєте скільки людей в Україні святкують Великдень? Чи всі вони є християнами? Чи всі є хоча б віруючими?

   Але всі дозволяють собі один раз на рік зробити «вилазку» на природу, зібратись за столом, поїсти паску тощо.

   Це не враховуючи віруючих християн, які дозволяють собі влаштовувати п’яний бенкет.

То може затятим підліткам, що полюють на георгіївську стрічку, яку один раз на рік дозволив собі ветеран, хай навіть він не розбирається /помиляється /не думав тощо, влаштувати полювання на неправильно святкуючи Великдень?

 

   Дурня однаково ганебна й мерзотна, як із криками про хунту та фошиздів, так і з тавруванням ветеранів злочинами режимів, до яких вони не мають жодного стосунку, не кажучи вже про вину.

 

   Висновки кожен має робити сам.

   Але частіше одного разу на рік.

 

© Костянтин Хмара

 

ПЕРЕМОГА неПОЛІТИКИ

 

     Закінчилося світо Перемоги, дата капітуляції фашистської Німеччини у 2 Світовій… хто як назве цей день. Звісно, більшість політиків зробила з цього приводу заяви…

   Чи почув український народ те, що мало б звучати із вуст політиків у цей нелегкий час? Чого хочемо ми, українці, від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня?

   Не населення чи електорат, а нація, народ.

   Власне, що таке політика? Це – узгодження інтересів усіх верст населення. Чи побачили ми хоча б прагнення до такого узгодження у наших політиків, не кажучи вже про реальні дії?

   Мій дід воював у Червоній Армії, був поранений і помер до мого народження.

   Моя тітка народжена на окупованій території, довгий час бабуся не могла навіть оформити документи про її народження.

   Батько моєї хрещеної на початку війни потрапив у полон, коли молодих і ще не навчених солдатів кинули в бій. Усю війну йому довелось воювати під прицілом заградзагонів і «змивати кров’ю» не існуючу провину. І багато подібних йому гнили у сибірських таборах, нічим не кращих від гітлерівських.

   А її дядько, що жив на Прикарпатті, загинув під час одного з боїв УПА проти німецьких загарбників, коли десятки українців стримували, відбивали і нищили сотні й тисячі ворогів.

   Його ж молодший брат загинув від рук НКВДистів, які прийшли в гірське село під виглядом воїнів УПА. Хрещена говорила, що на все життя запам’ятала баба Уляна ламану українську, коли вони виганяли людей із хат.

   Справжня ж УПА була нездоланною да 1955 року, понад 10 років боронивши свою землю як від німців, так і від совеччини. Одні гнали до Німеччини, інші – до Сибіру.

   І мій дід, і батько хрещеної та її дядько були простими людьми і не розумілись на політиці. Тим більш вони не винні у злочинах як німецько-фашистського режиму, так і фашистсько-совєцького.

   І у той час, коли сусідня Московія, розділивши власну країну на правильних ветеранів, і гарматне та табірне м’ясо, в Україні безглуздо підхопили однобокість, як зазвичай і раніше підхоплювали на ура усе московитське. Хутін заявив страшну річ – він сплюндрував внесок українського народу у 2 світовій.

   Лише вдумайтеся, наскільки це страшно звучить, не для історії….. для ветеранів, СПРАВЖНІХ, а не ряжених, що колонами линуть вулицями раз на рік. Люди, які проливали кров, які не мали юності, молодості, дитинства та батьківства, їх бовван, спотворений хіба батоксом, але аж ніяк не інтелектом, зневажив і …таки передав естафету в Україну. Комуністи та ПРиги тощо підіграли ряженими та спектаклем. Але …на превеликий жаль, і начеб то патріотичні сили, підіграли у цьому театрі в ролі «поганих хлопців».

   Але скажіть, хіба історія моєї родини є винятковою?

   Чи не час нам, простому народу, стати політиками, якщо вони виявились не здатні?

   Ми – українці, і лише ми вирішуємо, що є для нас святим.

   Лише ми можемо примирити і примиритись!

   Якщо наші політики не здатні бути політиками, то здатні ми!

   Вони ділять, щоб владарювати, ми ж мусимо об’єднатися, щоб самими бути хазяями власної країни.

P.S.

   Якщо політики прагнуть владарювати, розділяючи нас, то чи потрібні нам такі політики?

 

© Костянтин Хмара

 




Создан 10 мая 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
BannerFans.com Rotaban.ru - биржа баннерной рекламы