Як Путін вбив, так Путін і породить. Як ексцес виконавця перетворюється у «так задумано»

 
 

Як Путін вбив, так Путін і породить. Як ексцес виконавця перетворюється у «так задумано»

Для Путіна Україна повинна припинити своє існування. На річницю трагедії в Одесі 1-2 травня а потім і в Харкові й далі можна очікувати масштабних провокацій та нових Стрєлкових



       Кожен, хто народився за часів СРСР, знає напам’ять далебі не завжди історично вірні історії про одну країну, один народ, який з невідомих причин розбився на три нації – росіян, українців та білорусів. Не зважаючи на кричущу відмінність української та білоруської мов від російської, на відсутність у інших народів таких з маніакальною наполегливістю нав’язуваних історій ці казки ніхто під сумнів не ставив і ба, більше, багато хто вірив на слово. І суто російській давнині зі столицею в Києві, і тюркським та угро-фінським говорам у начебто серці (певно, зміщеному) Русі, Москві. З часів «чудотворного» перетворення Московського царства на Російську Імперію, і тоді, й за Радянського Союзу Україну, український народ наполегливо, переписуючи та фальсифікуючи історію, робили «малоросами».  Так вже ретельно та невтомно підтасовувалась історія трьох народів, що здавалось, ці міфи приречені жити вічно, формуючи долю цілих країн.

   Таке міфотворення мало величезну силу. Найкраща зброя – це ментальна експансія, для того, щоб обікрасти сестру Україну, зовсім не треба було ані насильства, ані зброї, достатньо було підтримувати казко творення та час від часу лише вичищати народ від гордих та свідомих. Ба, ще за часів СРСР самі слова «свідомий», «щирий», як і класичне «націоналіст»,  стали майже лайкою, українська мова була загнана у межі селянства та вчителювання. Згадаймо, як реагують досі росіяни на «в Україні» їх просто вбиває, незважаючи на те, що за правилами їх же російської мови такий варіант є єдино правильним. Звичайно, має ж вигадка про окраїну зі столицею хоч якісь почуття викликати, то вона й породжує роздратування. Бо нема чим ствердити російське НА Україні. Настільки міцно вбита лаптє-імперська доктрина. І цей міф повинен був забезпечити одвічне, хай і дещо специфічне, панування Росії над «братами-сестрами», пухнастої, блідої, зате в кокошнику.

   Але сталась халепа в Московському царстві. П’ятнадцять років тому Президентом Російської Федерації став Владімір Путін. Одразу ж взявши курс на емоційну складову, він став борцем із якраз під його «царювання» створених «терористів», він вже тоді ніби повернув Росію у часи сталінізму. Ні, не любов витискувала сльози радянських людей по упокоєному Сталіну, страх. Бо він так сильно стиснув величезну країну, так запевнив, що навіть при його страшній та нищівній диктатурі зовнішній світ, який переважна більшість совковців лише уявляла, є апріорно ворожий до СРСР, до кожної радянської сім’ї, до кожного окремо взятого громадянина. Цікава виходила ситуація, - Союз переміг світову фашистську гідру, та так переміг, що радянський народ щиро страхався й жахався самої думки про закордоння. Той же курс нічтоже сумняшися взяв на озброєння й Путін. І так само майже 15 років свого рулювання та рисачення Росією підтримував міфи про братній народ. Але на кінець свого п’ятнадцятиліття пан Владімір той міф сам же й зруйнував. І вже усюди, від Сімферополя до Чернігова, від Львову до Харкова втратила Росія статус сестри українцям. Бо надто вже злостивою та підступної, злою була. 

   І найбільше для зруйнування міфу про братські народи зробив Путін. Причому наголосимо, що зруйнував він те, що віками вибудовувалось, ліпилось і зшивалось, хай і білими нитками, але настирливо. Зламав те, що не він створював. Захотілось Владіміру бодай щось по собі лишити, як не створити, так хоч зруйнувати.

   Звісно, президент Росії прагнув зовсім іншого.  Проте через відсутність власного критичного погляду та відсутність критичних поглядів у очолюваній країні взагалі, особистісні характеристики та захмарна самовпевненість, що непомітно перейшла у примітивну самозакоханість, не лишила шансів зупинитися вчасно. Старий КДБ-іст не звик дослухатись та слухати, десь у темних закутках свідомості плутаючи це із слухняністю й усім єством капризуючи проти. Цар має рацію, і ніяких Ні.

   Так само розчинився у повітрі і ще один російський міф – про Путіна, як неперевершеного у своїй геніальності стратега, який на радість російських телеспоживачів по всіх кутах та закутках бац, і всіх переграв. Адже справді саме так сприймають Владіміра росіяни. Адже ті ж таки санкції щодо продуктів харчування, - Росія досі ще споживала велетенські партії так званих ніжок Буша, про які в Україні вже й забули. І от тепер, коли американського м’ясця (хай і з курей) не буде на столах росіян, вони прозріли, виявляється птицю та худобу можна вирощувати і в Росії. Усно льотко, от тепер то вони як виростять, та як з’їдять… Путін рознарядку дав. Тепер почнуть, нарешті, дочекались. Саме така, чудернацька риторика. І все б нічого, але ж Путін вже 15 років при владі. І за 15 років не спромігся цей «стратег» здогадатись, що: людям властиво харчуватись; м’ясо, молоко, овочі та фрукти тощо можна виробляти самим, тим більш у Росії. Але для росіян він так і лишається бовваном, для них він усіх переграв. Дали в пику, зорав носом калюжу, аж ні – то він у засідці чатує. На америкосів, певно?

   Отже загравшись у царя Путін врешті зруйнував міф про єдність народів, знищив сліпу віру у майже сакральну дружбу. Українці зрозуміли, наскільки ми різні, наче від сну прокинулись, і вже прагнуть найстрашнішого для Путіна – свободи. Так, Україна ще насправді тільки почала свій шлях, але кожен відчуває, - дійдемо. І прагнення справдяться, і мрії здійсняться. Не російським царем чи іншим батюшкою, а нами. Саме тому так відчайдушно знімає Путін, а за ним і ледь не вся Росія, власний бруд та обкидає ним Україну, колишню сестру.

   Але тут ще й такий момент. Оскільки Україна йде до Європи, що однозначно відобразиться й на якості життя українців, то природно виникне новий історично-політичний феномен – порівняння не порівнюваних. І не порівнюваних тому, що порівнювати не можна буде. Не через брак можливостей описати риси та характеристики, а тому, що прикро буде старшим братам дивитись на нахабно квітучу Україну. Без скрепів духовних, буржуйсько-капіталістичну, без батюшки царя з єдиною ознакою – кулак, але таку спокусливу, тим більш для росіянина з Чебурнетом, копченостями «Хамонники» та сиром «оДороБлу», «Електроніками» та іншим розмаїттям заміщення. Так і виникатиме мимоволі у росіян думка замістити, але вже царька свого. Тому не з великого розуму зруйнований міф про «єдність» народів буде просто перекручено та створено новий образ – «ворог коло воріт». Це також дасть можливість мобілізувати народ, а отже й смикнути, напружити, довести до такого вже звичного й майже улюбленого стану емоційного надриву, загнати особистісне та особисте у колективне та масове, сторчма жбурнути подалі волю, совість, гідність, та вшити, вбити цвяхами в кожну людину острах (перед несподівано чужою – підозри – ворог поруч, а як ми його пригрівали, змію Україну на грудях, напруженість – (а як без напруженої, ригідної шиї , та марширувати струнко? ), недовіру. І вже не будуть дивиною нові Павліки Морозови, лише доносити вони будуть про не надто закохані погляди на ікону Владіміра Ботоксного, від журби лікуючого та усі зморшки ліквідуючого, точніше, розсмоктуючого.

Тому тепер для російської пропаганди вкрай важливим є саме розкол, від’єднання. Створення образу українців як так би мовити, зіпсованого брата, власне, вже й не брата. Для Путіна Україна повинна припинити своє існування як продовження Росії, російської імперської маніакальності. Тим більш, якщо Україна таки стане частиною Європи. Адже сутужно буде затягнути конфлікт на Донбасі на десятиліття.

   Тому й населенню ЛуганДонії немає сенсу розраховувати на підтримку Росії. Відкритого збройного вторгнення Росії не буде. Відкраяти до себе Росія, звісно може, але не для того вона демонтувала та вивезла донбаські заводи до себе якомога подалі від України. А злидарів у Росії своїх вистачає. Тому донбащанам залишиться або животіти на понівеченій з їх же вини, землі, або поповнити стрій заробітчан у Росії. Головним чином на опікуючій на дешеву робочу силу Урал та в Сибір. Туди, де самі росіяни підступно не народжують нових робітників, а іноді просто не хочуть забруднюватись важкою працею. Обмежуючу наймитський сплеск, вимогу знання російської мови, вони майже виконають. Майже, бо не здивуюсь, якщо гопота, яка зрадила Україну, волаючи навсібіч, що їм прямо таки не дозволяють «гаваріть на рускам язикє»,  буде гірко плакати вдруге-втретє проваливши екзамени з російської. Тому населення Лугандонії вже зараз слід або гнати своїх бандюків-князьків та власноруч, за власний кошт відбудовувати Донбас, щоб відродити хоча б якісь виробництва та житлові, комунальні споруди. Не чекаючи допомоги від України. Даруйте, але право на підтримку українських громадян, даруйте, з наших з вами кишень, лугандонці втратили остаточно.  І не лише підтримку, але й співчуття, треба ще заслужити. Бо наші хлопці, наш цвіт, наші лицарі гинуть, захищаючи територіальну цілісність Батьківщини, боронячи їх безтолкові голови, в той час, як вони все ще повторюють дурнуваті та абсолютно беззмістовні заклинання «ми ж тока хатєлі, шоб нам луччє била». Спочатку несамовито горлали «Расія», Расія не принесла їм «луччє», кричали «Путін, ввєді!», Путін то ввів, але ніякого позитиву з того. То тепер, без промислових потужностей, з величезними руйнаціями, з дірами та нетрями як у бюджеті та майні, так і в душах та розумі, Путіну, як тому Болівару непарнокопитному, така ноша не лише не потрібна, але й важка. Тому, - або наймитами у Расіє-матушкє, або вимолювати треба в України. Ні, навіть зраду Батьківщини, у всі часи, у всіх державах, найтяжчий злочин, ми пробачимо. Ми не пробачимо вбитих та закатованих наших синів, чоловіків, батьків, не пробачимо наших вдів та сиріт, матерів, які все життя синів оплакуватимуть. Ми не пробачимо. Як німці в поваленій фашистській Німеччині голіруч змушені були розкопувати могили вбитих із їх мовчазної згоди жертв фашизму, так і лугандонці мають власноруч відбудовувати Донбас. Наш, український Донбас.

   Бо, повторюсь, не потрібна Росії така діра з одвічними «дай та годуй».

    І дивлячись на наполегливо підготовлювані «повстання» для Одеси, Харкова, (про майбутні події в Одесі - у попередніх статтях) бачимо, що Путін хоче вдатись до відчайдушної спроби викрутитись, на його думку, красиво й не втративши лице, з ситуації, коли дійсно, вся Україна врешті позбулась алогічних, століттями навіюваних казок про братів та єдність. Саме так, хотів, як краще, а вийшло несподівано руйнівно, і то для самого себе. І Петро 1, і Катерина, і Ленін, і Сталін, і будь хто з керівників Російської орди, якими б не були жорстокими, ніхто не опустився в очах цілого народу до статуса почесного Х..ла. Якщо Петру, Катерині, Леніну, Сталіну у народі присвячували частівки та байки з анекдотами, то Владіміру Путіну присвятили матюки. Такої ганьби не зазнавав жоден із тиранів, ніколи й ніде. Інших деспотів, тиранів і просто пересічних сатрапів боялись, і жарти про них були наповнені страху, Владі міру ж присвятили повністю нищівну пісеньку, причому пісня ця розійшлась усіма країнами та континентами і стала своєрідною ганебною, сміхотливою та вбивчо щирою й влучною, візиткою пана Путіна. І вилізти з такої халепи нема ніяких шансів. Та, власне, очманілий розум тирана й не хоче нікуди вилазити. Бачте, ті ж санкції Європи та санкції Путіна проти власного народу, ніяким чином не призведуть до повалення Путіна та його режиму. Ну, по перше, ніхто не ставив хрест на чорному ринку. І у корумпованій Росії це серйозний важіль. А що таке хамон, брі та омари й Кліко для пересічного росіянина, не москвича чи петербуржця іже з ними? Нічого, бо у більшості регіонів величезної країни-видобувачі вказані делікатеси не те, що не нюхали, про їх існування іноді й не здогадуються. Тобто, не те, що грошей нема, аби придбати таку смакоту, але й придбати не було чого, і це ДО санкцій. Тому мимо летить куля буржуйська, точніше, переліт. Ба, більше, колективне Его російське настільки століттями втоптане у ні якість, що відсутність таких наїдків звичайних росіян лише обрадує. Вони такого зроду й не бачили, то ж і отим нуворишам та рвачам-спекулянтам з кровопивцями нічого харчами дорогоцінними ласувати, хай на щі з блинами та пряниками переходять. Така вже натура, віками неволею формована. Нездоланно сумні оті російські долі, незбагненне багно.

   Так само й Україна в очах та на жаль, у серцях та мисленні росіян має бути якщо не їхня чи вічно збурювана негараздами, які російська ж влада й породжує, або зовсім чужою. Тут російський народ кидають не лише у нездорову, аж до психозів, атмосферу, але й у підлітковий максималізм, і вони, росіяни, пабєділі, і ми, укри, вражини та «заєвропу». Все тримається в Росії суто на емоційності – Росія-матушка, її історична пам’ять (при фальсифікованій історії), величний цар-батюшка, православіє, зі своїми батюшками та вороги зовні, причому ворогами є ледь не увесь світ. І для росіян таке вбачається абсолютно логічним, точніше, їм замість логічного та раціонального мислення подають, як млинці на лопаті, емоційне бачення минулого й сьогодення, а майбутнє застряє між постійною тривожністю перед всім незнайомим та благоговійним молінням на вождя, який має позбавити не від реальних небезпек, а суто від страхів. Тому й горять ліси та цілі райони, повінь нищить все на своєму шляху, але на ставлення до царя це не лише не впливає. Але й не може вплинути. Бо цар впливає не на рівні матеріального світу, він – Творець отих загадкових скрєпів, які мабуть бачать лише православні.

Отака історія з надмірною пихою, яка призвела до руйнації ментального містку між Росією та Україною, і тепер так само гоноровито, виправляючи примітивний прокол, фарбує все навколо себе у коричневі кольори.

   Таки нездоланно сумні оті російські долі, незбагненне багно.

 

© Костянтин Хмара

 

      І на закуску - 

 

                              Сказ о дружбе или Марийка-внучка-правнучка УПА

      Жила-была Марийка, девочка из то ли Прикарпатья, то ли Закарпатья, в общем откуда то с Запада, где так хотят все время насолить России. Была она внучкой и правнучкой гордых бендеравцев. А поскольку всем известно, что бендеравцы принесли на русскую землю только горе и отчаяние, то и дружить с Марийкой никто не хотел. Потому, что помнили жители то ли Прикарпаття, то ли Закарпатья, что ее дедушка и прадедушка были в УПА и наверняка принесли много уже упомянутых выше горя и отчаяния. Не было друзей у Марийки. А вы бы дружили с девочкой, у которой руки по локоть в крови? Не у нее, так у ее дедушки и прадедушки.

   Но вот приехала в село (а Марийка жила, конечно же, в селе. Она города то и в глаза не видела, разве только Львов, и тот на картинках. И о Праге тетка рассказывала, она там общественные уборные мыла без выходных и понятно, что только рассказать и могла). Так вот, приехала в село, в котором жила Марийка, девочка из Донбасса. Звали ее назло всем свидомым и щирым украинцам русским именем Настя, как и двоюродную сестру Марийки, потому, что русские и украинцы ведь – один народ, братья и сестры, одним рушныком облыччя, то есть одним полотенцем лицо умывают, одну каву з цукром, то бишь одно кофе с сахаром ранкамы, - по утрам, то есть, со склянок, то есть стаканов, пьют. И пили бы дальше вместе, если бы не измена, то есть зрада, этих бендеравцев.

   Приехала Настя из огромного индустриального Донецка, который своим изнурительным трудом кормил всю Украину в село, где жила Настя, отдохнуть, воздухом подушать чистым, в речках и озерах прозрачных искупаться. Ведь то ли на Прикарпатье, то ли на Закарпатье ничего не делали, не работали, потому и экология осталась чистой и полезной.

   Приехала Настя и до того она была девочкой доброй и отзывчивой, верующей и православной, что подружились они с Марийкой-внучкой и правнучкой УПА, крепко-накрепко. Так подружились, что Марийка все думала, как бы устроить, чтоб Настя домой, в Донецк, к родненьким папе с мамой, к бабушке да дедушке, к могилам бабушек да дедушек, которые воевали, не вернулась. Ну, то есть, не то, чтоб Марийка думала что-то плохое сотворить с Настей по примеру дедов и прадедов….ну, в общем вы знаете об их подвигах… Марийка, хотела чтоб Настя осталась с ней на Прикарпатье или Закарпатье.

   И тут, к счастью, американцы свергли в, то есть на Украние законного Президента, который не захотел прогибаться под их конкурентов - ЕС, которыми американцы управляют, как марионетками, потому, что ЕС диктует свои условия и принуждает, манипулируя ими…. Там у них правит капитал, а не душа.  И они устроили в Украине переворот. В общем, начали зомбированные украинцы из Києва, Западной, Центральной, Южной, Северной и Восточной Украины, уничтожать украинцев. Всех, кто всего лишь защищал свое право жить в Украине жить в России. Война началась. Из родного Насте Донбасса люди начали убегать. И Насте пришлось остаться на Прикарпатье или Закарпатье.

   Ура! – подумала Марийка. Хорошо, что война началась, теперь Настя останется со мной и мы всегда будем дружить.

   А через некоторое время Марийка уже радовалась по другому поводу.

Ура! – думала Марийка, - хорошо, что Настиных маму и папу убили, теперь она будет со мной жить. Но еще оставались Настины бабки и деды (ну, те, которые воевали). Но и эта проблема вскоре была решена.

   Ура! – думала Марийка, - теперь Настя навсегда останется со мной. Мы будем дружить и играть. Дружить и играть.

      Вот оно – детское счастье – дружить да играть. Учитесь, взрослые.

 

© Костянтин Хмара



Создан 27 апр 2015



  Комментарии       
Всего 1, последний 2 года назад
Сергій 27 апр 2015 ответить
Все правильно сказано, але от ніколи не були ми братами з росією і нічого спільного у нас не має. Вони це знають і тому нас можна винищувати хутінськими методами та ще-й за допомогою власних владних запроданців. А росія і її народ це дійсно незбагненне багно без майбутнього, з мізками "набекрень" а вороги у них всі хто краще живе і "інакомислящіе" від путла. І вони цього нажаль ніколи не зрозуміють. Та мізерна частка руцького народу, що бачила західний світ та навіть Неньку Україну живе за своїми правилами і іншим туди непозволительно, потому чьто грозіт соціальний бунт. І реальна загроза з боку раші для всього світу все-таки існує і нажаль не важливо хто у них буде при владі, ворога в їхній уяві путло за роки правління вже викарбував надовго і глибоко. Вони будуть здихати від голоду а винний буде хохол і америкос, і в голову ніколи не прийде стати і самому зробити.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
BannerFans.com Rotaban.ru - биржа баннерной рекламы