Фрейд відпочиває. Дівоча заздрість пана Тимошенка. Ера фрік-шоу в політиці таки насувається. Freak show go!

 
 

Фрейд відпочиває. Дівоча заздрість пана Тимошенка. Ера фрік-шоу в політиці таки насувається. Freak show go!

Різниця, яка відображає саме те становище, у якому зараз є Україна. І той стан, який мотивує справжніх громадян, не одиниць людської маси, на яку розраховано такі викиди-промови, а Особистостей, Громаду.



       Інтернет сколихнуло нове політичне шоу.

   З трибуни Верховної Ради депутат Юрій Тимошенко (однофамілець, Юлії Тимошенко, не родич) закликає Юлію Володимирівну відправити на фронт дочку.

   Власне, чи не половина можновладців з камерами вже встигли покрасуватись у формі. І отримати, звісно ж, відповідний статус, що теж варто уваги. Це ж не звичайні хлопці з пораненнями від необережного поводження зі зброєю, отриманими десь під Полтавою чи Кіровоградом, і то десятками.

   Цікаво, що як і в часи забобонного ВікФедрича, від теми сакральності та метафізики (у своєму, звісно, уявленні) вирішили не відходити, і на трибуну відправили саме однофамільці? Себто, щоб загадка була, інтрига, креатин. Розчарую, до речі, не кожна яскрава реклама спонукає придбати товар. Прикро? А що хотіли, в політиці PR потрібен, а не реклама.

   Отже, що сталось? По поличках.

   На трибуну Парламенту виліз одягнений у камуфляжну форму й гімнастьорку (ну куди без неї, в образі ж) такий собі знервований чоловічок.

   Відчувається дисонанс?

   Розкладаємо по поличках.

   Пан Юрій не є військовим.

   Парламент не є місцем дислокації військових, казармою, штабом тощо.

   Пан Юрій не є не лише військовим, але й не є актором.

   А Парламент, відповідно не є театром чи кіностудією. 

   Пан Юрій тільки з бою, не встиг перевдягнутись? Ні. То може кидає в біса Раду, раз така небезпека Україні загрожує, та їде на фронт? Прямо з трибуни Верховної Ради? Так би мовити, з балу, та на корабель. Теж ні. Лишається пан Юрій в тепленькому та безпечному місці, де й годують досита, і особливо не спитають.

   Отже, бачимо, що форма, яку нап’ялив пан Юрій, недоречна, вона не відповідає ані місцю, ані часу, й навпаки, повністю протилежна і діяльності пана Юрія взагалі, і на момент його театральної промови.

   Отже, причина одягнення камуфляжу лежить в іншій площині. І називається оця інша стихія – PR. І у виконанні пана Юрія не просто піар, а дешевий піар. Чи поважає пан Юрій громадян України, своїх виборців? Відповідь проста, - з тими, кого поважають, і розмовляють відповідно. А не влаштовують істеричні спектаклі.

   Втім, є, хай і не найдостойніший, приклад. Сам пан Петро полюбляє хизуватись у камуфляжі.    

   Розраховуючи на все таку ж аудиторію.

   Наступне в камін-ауті пана Юрія – сама промова, текст якої явно було написано не самим Юрієм.    

   Даруйте, але знов аналогія з Президентом. Якщо людина проголошує промову з елементами маніпулювання публікою, але зовсім не тямить у піар-технологіях, це одразу й гучно-яскраво кидається у вічі, більш того, така аляпуватість промови витісняє усі інші елементи виступу. У одній із своїх статей я писав про це, не можна просто пхати політикам в зуби папірець і кидати на трибуну, як на амбразуру. Кожен піарник має усвідомлювати (а неусвідомлюючого, до речі, важко й парником назвати), - кожна людина, хай вона й пнеться відчайдушно до трону, повище, все одно лишається всього лише людиною, без якихось додаткових знань, і вже тим більш без нових, вдосконалюючи її рис, навичок та здібностей. А враховуючи те, що амбітність на пустому місці, без постійної роботи над собою, бо вся енергія йде на оте хочу, така особа просто не має місця у своїй голові для тих же знань. Забито там все вщент. Амбіціями й роздратуванням від їх нереалізованості. А це вже – вихід на інший, на жаль, не вищий, навпаки, значно нижчий рівень, - рівень емоцій (не плутати з почуттями). Саме тому так часто в українській політиці з’являються тенденції до фрік-шоу.

   Отже, що за текст проголошував пан Юрій.

   Почав, звичайно, з так би мовити, води, з нічого. Театрально скрививши у святому гніві обличчя, пан Юрій сказав, мов відрізав (пригадуєте, у статті про піар-спадковість Ющенко-Порошенко, я поясняв таку тенденцію). І сказав пан Юрій, звісно ж, справедливо, про риторичне питання – а чому це син Президента, та й у Верховній раді сидить?  Себто, хай би їхав на фронт (власне, докази перебування Порошенка молодшого бачила хіба його мамця, пані Марина Порошенко)), але пан Юрій підкреслює, що Олексій Порошенко, ніби-то був, і говорить, як про апріорно доведений факт. Тобто знов явна спроба маніпулювання. І знов білими нитками. Але Юрій сказав мов відрізав – хай синок Президента їде на фронт, так би мовити, з’їсть солдатської каші. Знаєте, як у тому анекдоті – з’їсти то він з’їсть, та хто ж йому дасть?

   Отже, на радість гіпотетично ошелешеної від захвату таким правдорізом, пан Юрій кидає оту блискучу кістку.

   При цьому наче заціпило Юрія на якихось «рафінованих».

 Складається враження, що депутат Юрій Тимошенко не подужав проговорити хоча б Януковочеве «імпліментация» для образу.

   Але тут пан Юрій, ніби прокинувшись від сну, різко міняє об’єкта промови. В буквальному сенсі на половині речення він переплигує з сина Президента на вже традиційне промивання кісток Юлії Тимошенко і, звісно ж, її сім’ї. Саме на половині речення. Ось. Що сказав пан Юрій, звісно,  у статті ми не чуємо емоційне забарвлення, якого надав промові пан Юрій, - цитата – «я проти того, щоб Президент України послав свого синочка у Верховну Раду депутатом в той час, коли тисячі чужих дітей послав помирати на передову. (І таки правда) Я за справедливість у державі. Юлія Володимирівна, я Вас безСкОнечно поважаю, дуже поважаю (пассаж простачка, одже й промова саме для простачків, безконечних простачків), але знаєте, коли Ви тут говорите, стояти на фронті, стояти до останнього, я пропоную згадати Вам, - у нас в батальйоні Кульчицького десятки дівчат воюють (а пан Юрій, до речі, у Праламенті руками розмахує), героїчно (тут і не порівнюємо з паном Юрієм), мають найвищі нагороди державні (тут без сумніву, пан Юрій після свого спічу отримає, хоч нагороду, хоч розбагатіє раптово). Пошліть свою дочку (рухи стають урив частішими, Юрій нахиляється вперед, ніби вбиває гвіздок…старається чоловік) Юлю (упс, по Фрейду, як же болить ота Юля Юрі, така успішна… так і кортить Юрію отой гвіздок вбити-вгамселити, рухами він показує основний акцент промови, для чого все це шоу) ) на фронт воювати. І я перший Вам вклонюся і буду аплодувати. (Отак, Юрій не воювати буде за Батьківщину, за народ, а чекатиме в Раді та аплодувати-вклонятись буде. Не на вклонявся ще досхочу).

   Чи треба нагадувати простачку Юрію, що жінки в Україні, як і в більшості країн світу не призиваються до війська. Чи пан Юрій, випереджаючи час, проголошує чергове ноу-хау із знищення українців, і закон у дорозі до комітетів Верховної Ради?

   Підсвідомо пан Юрій усім нутром своїм (в промові, «вбиваючи гвіздок» він наче випадає з тіла) говорить, що не бачить різниці між чоловіками й жінками, і не через бажання емансипувати світ, а просто не бачить. Емоційно, надривно й перенасичено вщент, але не бачить. І це не ображений хлопчик у пісочниці, що ладен пасочки дівчачі потовкти , це – депутат Верховної Ради. Точніше, те, що всередині нього.

   Вклавши своє всьо в емоційну промову він кричить про незгоду з позиціжю захисту України. Бо таку позицію висловила Юлія Тимошенко? Ще один кривий зять, аби на зло?

І не усвідомлюючи навіть, що не лише на половині речення про синочка-дочку його мислі-скакуни несуть не в ту стєпь, але й початок з кінчем спічу протирічать?

Отже, висновок. Адресат промови зрозумілий – не Президент, не його синочок, а саме Юлія Тимошенко. Саме проти її різких, і таки справедливих промов виступає пан Юрій.

   Але одне АЛЕ.

   Проти яких промов? А пан Юрій сам говорить, проти яких. Проти закликів захищати Україну. Саме проти цього виступав, кричав та махав руками пан Юрій. Тобто проти Україні…..

   І які цікаві причини, що спонукали пана Юрія до такого театру – Юлія Тимошенко «тут говорить стояти до останнього», а Президент послав свого синочка у Верховну Раду. Різниця далебі вкрай відчутна, просто полярно різна. І оскільки ми не є тою публікою, що за планами піар-технологів таких промовців має у захваті молитись на «еліту», то варто зважити саме на цю різницю. Бо вона відображає саме те становище, у якому зараз є Україна. І той стан, який мотивує справжніх громадян, не одиниць людської маси, на яку розраховано такі викиди-промови, а Особистостей, Громаду. 

 

© Костянтин Хмара 



Обновлен 22 апр 2015. Создан 21 апр 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
BannerFans.com Rotaban.ru - биржа баннерной рекламы